Вітальне слово
 
 
Старокостянтинівський район
 
 
ШАНОВНІ ВІДВІДУВАЧІ!

Раді вітати усіх, хто завітав на офіційний веб-сайт Старокостянтинівської районної ради.

Новітні технології та всесвітня мережа Інтернет дають нам можливість ще повніше висвітлювати роботу районної ради, надавати громадянам повну та вичерпну інформацію щодо діяльності органів місцевого самоврядування.

Сподіваємося, що інформація, яку ми оприлюднюємо, стане в нагоді усім, хто цікавиться історією та сьогоденням Старокостянтинівщини.

Старокостянтинівський район – це маленька частина чудової і неповторної Подільської землі. Нам завжди було і є чим пишатися, особливо щирими та працьовитими людьми, нашими земляками.

Запрошуємо всіх до співпраці, чекаємо на Вашу підтримку, активне спілкування і конкретні пропозиції.
 
     
 
 
     
 
 
Розділи сайту
Корисні посилання
Президент України
Верховна Рада України
Урядовий портал України
Хмельницька обласна рада
Старокостянтинівська районна державна адміністрація
Статистика
Всього на сайті: 1
Гостей: 1
Користувачі: Відсутні.
Роботи: Відсутні.

Всього відвідало: 104906 чол.
Переглядів: 222
Історія району
Старокостянтинівський район – це старовинний Волино-Подільський край в складі України. Розташований в лісостеповій зоні в межах Подільської височини на північний схід від обласного центру. На північному сході межує з Житомирською областю, на сході – з Старосинявським районом, на півдні – Хмельницьким і Летичівським районами, на заході – Красилівським районом, на півночі – Шепетівським і Полонським районами. Протікають річки Случ, Ікопоть, Шахівка, Іква.

Старокостянтинівський район, як адміністративно-територіальна одиниця в складі Хмельницької області утворений в 1923 році і розташований в центральній її частині.
Територія району становить 1214,18 кв.км, в тому числі 104575 гектарів сільськогосподарських угідь, з них 90118 га орної землі. Загальна площа лісових насаджень 8116 га.

Територією Старокостянтинівського району проходять магістралі державного значення Житомир – Терембляче – Румунія та Городище – Рівне – Старокостянтинів.

Центр м.Старокостянтинів – є містом обласного підпорядкування. До складу району входить 97 населених пунктів, підпорядкованих районній та 30 сільським радам.
Населення району становить 37,2 тис.чол., міста – 35,2 тис.чол.

Старокостянтинів засновано у ХVІ столітті на місці села Колищенець, яке належало Івану Лабунському. На початку 1561 року нащадки Лабунського продають частину поселення князю Костянтину Острозькому за 5 тис. кіп литовських грошей. Відкупивши частину села К.Острозький у березні 1561 року одержує і два королівських привілеї – один на право заснування міста, ярмарку і торгів у ньому, другий – на магдебурзьке право для нового міста.

Розташовані в трикутнику при впадінні річки Ікопоть в річку Случ, Колищенці були найкращим місцем для збудування тут фортеці, яка в лінії тогочасних укріплених міст мала закрити “вікно” (понад 50 км), через яке проходив шлях татарських набігів на Польщу.

У 1565 році Острозький прикупив ще два маєтки у селах Грибенинці і Сахнівцях, утворив одну волость під назвою Костянтинівка. За містом ця назва остаточно закріпилась з 1582 року. Пізніше, на початку ХVІІ століття, на відміну від заснованого близько 1600 року Нового Костянтинова, місто дістало назву Старокостянтинів.

Добившись магдебурії, будь-яке місто отримувало право на внутрішнє самоврядування, дозволялось створювати міські судово-адміністративні органи, колегії із числа заможних городян – Раду та Лаву, тобто магістрат, на чолі якого стояли війт та бурмістр. Ще одним надбанням цього права для міста були привілеї на організацію торгівлі, ремесла і т.д.

Становище міняється після другого поділу у 1793р. Польщі.  Польські війська залишають Старокостянтинів, він стає частиною російської імперії. В гарнізоні місць не вистачає, військові частини розміщуються в Свинній, Григорівці, Пашківцях. Азовському полку виділяються землі для будівництва казарм з церквою та полігон для навчань поруч з Григорівкою, Пашківцями. 20 квітня 1818р. місто відвідав імператор Росії Олександр і провів огляд військ і маневрів, 22 квітня – був присутнім на молебені в міській Соборній Успенській церкві на честь народження Олександра ІІ.  45 Азовському полку було присвоєно найменування “полк його імператорської величності”.

Старокостянтинів спочатку входить до Ізяславського намісництва, а з 1804р. – до складу Волинської губернії, стає повітовим містом. Це сприяє швидкому промисловому розвитку міста. У ХІХ столітті в нашому краї сталися значні історичні події. Під час навали Наполеона в губернії був створений 4-й Подільський полк. З місцевого населення Поділля і Волині були створені загони “Лісові сторожі”, своєрідне ополчення, які проходили розвідку, службу конвою та зв‘язку. Подільський полк, який входив до складу Української козацької дивізії, при відступі французької армії, проявив себе в битві на Волині і штурмом оволодів м.Брест-Литовським. Під час війни 1812р. в місті розташувалися військові частини, що входили до складу 3-ї армії Тормасова.

78 років пройшло з того часу, коли м.Старокостянтинів стало районним центром. Проміжок часу невеликий, але скільки змін відбулося фактично за життя одного покоління. Закінчилася громадянська війна в нашім краї, в місті в листопаді 1920 року остаточно було встановлено Радянську владу. 27 листопада 1920 року було створено повітовий ревком, головою його був М.К.Вовк, секретарем Янушевський, членом В.Продоус. Створені відділи: управління, народної освіти, охорони здоров‘я, юридичний, фінансовий, організована міліція, яка мала оперативний загін. Економіка повіту повністю дезорганізована.

В квітні 1920 року відбувся повітовий з‘їзд Рад робітничих, селянських та Червоноармійських депутатів, який передавав функції повітового ревкому, райвиконком. Було ліквідовано волосний виконком, на зміну якому 13 березня 1923 року в м.Старокостянтинові розпочав діяти районний виконавчий комітет. 13 травня 1923 року відбувалася перша районна партійна конференція ВКП(б)У. В пошуках нового адміністративно-територіального поділу, в березні цього ж року створювались округи, Старокостянтинівський район увійшов до складу Шепетівського округу.

Керівництво районних організацій з перших днів своєї діяльності спрямували трудівників міста і села на будівництво нового життя. Особлива увага приділялась розвитку та оснащенню підприємств. На цукрозаводі – встановлено елеватор для буряків, підіймач вапнякового каменю. А в 1925 році підприємство виробляло 323 тис. пудів цукру. Потужність щороку зростала, в 1930р. – 500 тис. пудів цукру.

В 1932 році районна газета “Комуна” писала, що колектив заводу ім.Мануїльського  за високі трудові здобутки одержав перші премії на всесоюзному і всеукраїнському конкурсах і два перехідних червоних прапори. В 1927 році було збудовано першу електростанцію, яка виробляла 36254 кіловат-години електроенергії і налічувала 540 абонентів, а в 1930 році вже давала 106 тис. кіловат-годин і обслуговувала 925 абонентів. В 1926 році побудовано цегельний завод, нові приміщення маслозаводу і ліспромгоспу. Валова продукція маслозаводу зросла з 75785 крб. і 1927 році до 278188 крб. в 1931 році. У 1927 році створено трикотажну артіль “Допомога”, райпромкомбінат, в наступному – кустарі-ремісники об‘єдналися в артіль “Зоря”.

Територія міста становила 187 га, з яких під будовами було зайнято 47,6 га.   Житлових  будинків  налічувалось  1729,  загальною  площею 60843 м2, серед яких мурованих 232. В 1925 році побудовано 7 нових будинків, поправлено та перемощено 523 сажнів дороги. Швидко зростало населення. Якщо в 1923 році в місті налічувалось 13,5 тис. жителів, то на початку 1925 року їх було 16492, третину складали робітники і службовці,  28% займались сільським господарством.

В місті існувало, крім 26 державних і кооперативних торговельних закладів, 286 невеличких приватних крамничок (в їх руках було ще 2/3 товарооборота) органи державної влади приділяти велику увагу сільськогосподарському виробництву. В 1925 році існувало 25 споживчих і 7 сільськогосподарських кооперативів, в яких налічувалось 6582 пайовиків, сільськогосподарський банк видав на купівлю коней 8325 крб. кредиту, а на придбання ремоненту і насіння 14791 крб.

В березні місяці 1929 року в с.Нове місто було організовано першу сільськогосподарську артіль ім.Ворошилова, головою якої був обраний бідняк Розяваса. В той час це господарство мало 180 десятин орної землі, 6 кінних плугів, 8 возів, 6 троянів, 26 дерев‘яних борін і 26 коней. Згодом артіль розширилась в й 1940 році виборола першість по всіх виробничих показниках, вона одержувала по 300-500 цнт цукрових буряків і збирала по 18-20 цнт з 1 гектара. На 20 вересня 1929 року в Острополі сільськогосподарська артіль об‘єднала 644 двори, в яких налічувалось 3094 га землі.

14 жовтня 1929 року у Старокостянтинові була організована сільськогосподарська виставка, на якій демонстрували свої досягнення комуни, радгоспи, колгоспи, сюди прибули тисячі селян з усіх сіл району. Як зачаровані вони оглядали сільгосптехніку – трактори “ФОРДЗОН-ПУТИЛОВЕЦЬ”, нові молотарки і жатки, зерноочисні машини, які працювали в місцевих господарствах. Держава поставляла техніку колгоспам, комунам. Рішення секретаріату президії Шепетівського окружного виконавчого комітету від 27.11.1929 року виділяло 18 сівалок м.Остропіль, артіль Будьоного-2, с.Ладиги, артіль “Сталін”-2 та ін.

Велику роль у піднесенні продуктивності праці і сільському господарстві району відіграли тракторні колони, які в кінці цього ж року були перереорганізовані в державне підприємство – МТС. На 20 жовтня 1932 року Старокостянтинівська та Немиринецька машино-тракторні станції налічували 49 тракторів, а на 20 квітня 1930 року було всього 5 тракторів. Зростав механічний обробіток землі, хоча збирання проводилось простими машинами (жатками, сінокосарками).

В 1933 році завершилась суцільна колективізація. Але переважання адміністративних методів колективізації та деякі інші від‘ємні фактори, засуха, спричинили на початку 30-х років кризу сільськогосподарського виробництва. Валовий збір зернових культур в 1933-34 роках був меншим, ніж у попередні роки. Взимку 1932-33 р.р. господарства залишились, після здачі хлібозаготівлі, майже без зерна і посівних фондів, колгоспники і одноосібники – без продовольства, худоба – без фуражу. В результаті цього в село прийшло страшне лихо – голод. З 1937 року почалося певне піднесення, зросли урожаї і вже в 1937-1938 роках на трудодні видавали після виконання плану хлібоздачі певну кількість зерна. Село поступово змінювало свій вигляд. Але, незважаючи на незаперечні успіхи, труднощів було ще досить багато. Це – незадовільний стан матеріально-технічної бази, брак освічених кадрів, рівень торгового обслуговування сільського населення продовжував залишатися низьким, спостерігалися часті перебої в постачанні його товарами першої необхідності.

І все-таки зростав поступово добробут людей, їх культурний і освітній рівень. Місто швидко змінювало своє обличчя. На центральній вулиці та у південно-західній його частині виросли нові масиви, три та чотириповерхові будинки. Споруджено насосну станцію, водонапірну башту і прокладено водопровід. На центральній вулиці заасфальтовано тротуари, впорядковано решту вулиць, висаджено понад 50 тис. дерев. Телефонна мережа зв‘язала місто майже з усіма селами району, встановлено радіо.

З 1931 року виходила районна газета “Комуна”, з 1944 – “Червона зірка”, з 1 червня 1962 року – “Світло маяка”, з 1 квітня 1965 року “Світло Жовтня”, а з 2 січня 1994 року “Життя Старокостянтинівщини”.

Трудящі прагнуть до знань, до грамоти. В 1925 році в місті майже 50%, а в селах Губин, Сахнівці, Самчики, Решнівці, Ладигах, Лажеві 25-49% не володіло грамотою. В районі було створено 56 лікнепів, якими було охоплено понад 2074 підлітків і дорослих. В місті було відкрито 3 трудових школи І-ІV гр., 4 трудшколи семирічки, профшкола, з них 43 вчителі навчали 1493 дітей. Незабаром вводиться обов‘якове семирічне навчання. А на початку 1941 року в місті було 10 шкіл, в них працювало 145 учителів, які навчали понад 3,6 тисячі учнів.

Медична школа готувала медсестер. В селах району було 7 середніх, 29 семирічок і 40 початкових шкіл.

Працювала поліклініка, дитяча консультація, лікарня на 120 ліжок. В них працювало понад 30 лікарів. Невпинно збільшувалася кількість культурно-освітніх закладів.
В 1932 році збудований кінотеатр ім.Луначарського, для послуг трудящих Будинок культури, бібліотека для дорослих і юнацтва.

Телефонна мережа зв‘язала місто майже з усіма селами. Стаціонарні кіноустановки діяли в 28 населених пунктах. Була замощена вул.Шевченка, вкладено брутівку по Малій та Великій Закузьминській, збудовано шосе (Старокостянтинів – Красносілка – Сахнівці, Старокостянтинів – Кузьмин). Щосейна дорога протяглась від залізничного полотна до с.Воронківці. Розпочалося будівництво стадіону, закладено новий парк культури і відпочинку. До послуг трудящих відкривається декілька майстерень побутового обслуговування.

Зважаючи на історико-культурне значення замку Острозьких, Рада Народних комісарів УРСР в січня 1929 року оголосила його історико-культурним заповідником. Створюється історичний музей в 1932 році на базі замку.

Постановою сесії ВЦВК від 9 лютого 1932 року було утворено Дніпропетровську, Київську, Харківську, Одеську та Вінницьку області. До складу останньої увійшли Старокостянтинівський,, пізніше Остропільський (створені 26.11.1935р.) райони, а з 22.09.1937р. обидва райони увійшли до новоствореної Кам'янець-Подільської області.
В травні 1941 року обласний центр був перенесений до міста Проскурова.

До 13 липня 1941 року територія обох районів була окупована фашистськими військами. На них розповсюджувалася влада військово-польових комендантів. Через кілька днів після приходу загарбників були призначені старости районів, в селах обирали старост і соцьких. В Старокостянтинові була створена міська управа. Кам‘янець-Подільська область підпорядковувалась Генеральній окрузі Волинь, а вищою владою став рейхкомісаріат України з резиденцією в м.Рівне – тимчасово. Генеральна округа ділилась на округи. До Старокостянтинівської округи входили: Грицівський, Остропільський, Старосинявський, Старокостянтинівський райони. Останній включав одну міську і 29 сільських управ. В питаннях назви сіл, то їм повертали ту, яка існувала до 1921 року.

В ході Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років центри деяких районів і сільських Рад перенесені в інші населені пункти. З метою збереження історичний найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв Секретаріат Президії Верховної Ради УРСР видав довідник адміністративно-територіального поділу, в якому змінено назви сіл. Перелік населених пунктів надається нижче.

На 1 вересня 1946 року

Старокостянтинівський район
Старокостянтинівська міська рада
м.Старокостянтинів, с.Закузьмин, с.Заслуч, с.Нове місто, с.Новики, с.Юридика.

1. Баглаївська сільська Рада: с.Баглаї, с.Ємці.
2. Великочернятинська сільська Рада: с. Великий Чернятин, с.Оріхівка.
3. Веснянська сільська Рада: с.Веснянка, с.Караїмівка, с.Ланок.
4. Вербородинська сільська Рада: с.Вербородинці, с.Гнатки.
5. Вищепогорільська сільська Рада: с.Верхняки, с.Вища Погоріла.
6. Волице-Керекешинська сільська Рада: с. Волиця Керекешина, с.Червона Семенівка.
7. Воронковецька сільська Рада: с.Воронківці.
8. Григорівська сільська Рада: с.Григорівка.
9. Громівська сільська Рада: с.Громівка, с.Немирівка, с.Половинники.
10. Демковецька сільська Рада: с.Демківці, с.Радківці.
11. Деркачівська сільська Рада: с.Деркачі, с.Кантівка.
12. Жеребківська сільська Рада: с.Жеребки.
13. Ілляшівська сільська Рада: с.Ілляшівка.
14. Капустинська сільська Рада: с.Капустин.
15. Киселівська сільська Рада: с.Киселі.
16. Малочернятинська сільська Рада: с. Малий Чернятин.
17. Морозівська сільська Рада: с.Морозівка.
18. Немиринецька сільська Рада: с.Немиренці, с.Берегелі.
19. Нижчепогорільська сільська Рада: с. Нижча Погоріла.
20. Новоселицька сільська Рада: с.Новоселиця.
21. Огіївська сільська Рада: с.Огіївці, с.Писарівка.
22. Пашковецька сільська Рада: с.Пашківці, с.Грибенинка.
23. Поповецька сільська Рада: с.Попівці, с.Хутори.
24. Решнівецька сільська Рада: с.Решнівка.
25. Самчиківська сільська Рада: с.Самчики, с.Степок.
26. Самчинецька сільська Рада: с.Самченці.
27. Сахновецька сільська Рада: с.Сахнівці, с.Красносілка.
28. Семиренівська сільська Рада: с.Семиреньки.
29. Сковородківська сільська Рада: с.Сковородки, с.Ваканці, с.Весела, с.Круглики.

Остропільський район

1. Бичівська сільська Рада: с.Бичева.
2. Вишнопільська сільська Рада: с.Вишнопіль, с.Малий Вишнопіль.
3. Володарівська сільська Рада: с.Володарівка, с.Остропіль.
4. Губинська сільська Рада: с.Губин, с.Малий Губин.
5. Іршиківська сільська Рада: с.Іршики, с.Малашівка.
6. Йосипівська сільська Рада: с.Йосипівка.
7. Коржівська сільська Рада: с.Коржівка.
8. Ладигівська сільська Рада: с.Ладиги.
9. Лажівська сільська Рада: с.Лажева.
10. Левківська сільська Рада: с.Калинівка, с.Левківка, с.Слобода.
11. Липківська сільська Рада: с.Липки.
12. Мартинівська сільська Рада: с.Мартинівка.
13. Махаринецька сільська Рада: с.Махаринці.
14. Мшанецька сільська Рада: с.Мшанець.
15. Ожарівська сільська Рада: с.Ожарівка.
16. Пасічнянська сільська Рада: с.Пасічна, с.Рідкодуби.
17. Пишківська сільська Рада: с.Пишки.
18. Райківська сільська Рада: с.Райки.
19. Рогізнянська сільська Рада: с.Рогізна.
20. Северинська сільська Рада: с.Северини.
21. Сербинівська сільська Рада: с.Сербинівка.
22. Староостропільська сільська Рада: с. Старий Остропіль.
23. Харковецька сільська Рада: с.Харківці.
24. Хижницька сільська Рада: с.Хижники, с.Яремичі.
25. Цимбалівська сільська Рада: с.Цимбалівка.
26. Чорнянська сільська Рада: с.Чорна, х.Ленінський, х.Шевченківський.
27. Яблунівська сільська Рада: с.Яблунівка, х.Калинівський.
 
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 16 січня 1954 року на честь 300-річчя воз’єднання України з Росією м.Проскурів було перейменовано на Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область – на Хмельницьку.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 січня 1959 року ліквідовано Остропільський район, більшість сіл якого залишилося в Старокостянтинівському районі.
30 листопада 1962 року ліквідовано, а в 1967 році знову створено Старосинівський район.

В 1965 році до складу Старокостянтинівського району приєднано села колишнього Полонського району: Березне, Бутівці, Вербівочка, Лисенці, Нападівка, Першотравневе, Пихтії, Великі Мацевичі, Круча, Малі Мацевичі, Раштівка, Зеленці, Мальки, Партинці, Пеньки, Андронівка, Бовкуни, Драчі, Заліччя, Ериниця, Стецьки, Дубова, Жабче, Костянець, Кучівка, Прохорівка.

В 1966 році населені пункти Вищепогорільської сільради перейменовані: с.Жеребки – на с.Підгірне, села Вища Погоріла та Нища Погоріла об’єднані в одне село Миролюбне, а Вищепогорільську сільську раду перейменовано на Миролюбненську.

В період укрупнення колгоспів деякі села були виведені в розряд бригадних, так званих неперспективних, які з часом стали губити свій статус.

Станом на 1 січня 1998 року в Старокостянтинівському районі налічувалося: міська рада та 27 сільських рад. За період з 1998 по 2001 рік в адміністративно-територіальному устрої Старокостянтинівського району відбулися зміни: місто Старокостянтинів віднесено до міст обласного значення, утворено ще три сільських ради: Вербородинську, Капустинську та Решнівецьку.

Головами Старокостянтинівського райвиконкому та районної Ради народних депутатів були:
 
1. Коловоротний Іван Васильович
2. Линдін Іван Петрович
3. Єгурнов Георгій Георгійович
4. Маєвський Віталій Степанович
5. Шимков Микола Григорович
6. Литовка Дмитро Григорович
7. Муравлюк Петро Васильович
8. Габрук Оксана Іванівна
9. Швалюк Дмитро Григорович
10. Ситник Володимир Васильович
 
Головами районної ради:
 
1. Фесун Никанор Артемович
2. Товстига Володимир Васильович
3. Ситник Володимир Васильович
Вхід на сайт

Календар
«    Жовтень 2014    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Погода


Районне радіо


Архів новин

  Головна - Паспорт району - Нормативно-правова база - Керівництво районної ради - Контакти
При використанні матеріалів даного сайту обов'язковим є посилання із зазначенням джерела "strkrada.km.ua".
© 2014 Старокостянтинівська районна рада. Всі права захищено